...І тоді в мене не вистачить сил навіть посміхнутися. Видавити з себе жест нещирості та внутрішньої відчуженості.

Я захочу втопитися в осінньому безмежному морі з назвою "ти". Сісти в вагон метро і їхати з тобою до тих пір, поки пластмасовий голос не скаже: "Станція Безкінечність". Перейти кордон своєї гордості і падати в пустоті твоїх обійм. Задихатися від аромату нашої осіні у тандемі з запахом твоїх парфумів. Стиснути твої губи своїми і цілувати, цілувати, цілувати до втрати свідомості. Бігати пальцями своїх тендітних рук твоєю спиною та плечима.

Але я зрадила себе. Я стала фальшивкою, любий! Я стала фальшивкою!

Я просто посміхнулася.