смотри, что я не нашел: вересня 2014

ця ніч була схожою на ті інші, коли очі не могли заснути, думки прийти до ладу, взагалі, прийти в голову, повернутися з оріону, яким вони, думки, висіли наді мною, над моїм ліжком, яке без спокою намагалося мене приколишити. все це, як і ті рази, не давало мені простіру, намагалося задушити, льодяними руками здавлювало легені і серце, таке сіре і велике, яке було підвішене стільки часу. блукало у повітрі, зчорнілого ззовні. але тоді, завжди, я відчувала абсолютне щастя, якесь прозріння, якусь нову еру, нову мене, нові відчуття і нову Землю. цього разу я відчуваю прірву. прірву всього того досвіду, який я маю, і через який повинна пройти. з гідністю, з честю, з внутрішнім спокоєм, з розумінням, врешті решт. себто з собою, себто зі своїми Я, себто з тобою нею ним ними світом.

темно.

я б'юся в темряві із стіною, забуваючи, що треба увімкнути світло у кімнаті без вимикача. або просто дочекатися сходу сонця, або чого. або чого його не дочекаєшься, чому його нема, скільки чекати, де ж воно, те кляте сонце ?

привіт, я знову в іншій кімнаті божевільні.

знову тріп, і цього разу я не відчуваю з'єднання зі всесвітом, не відчуваю звук єдиним організмом зі своїм власним, тепер тільки повне відчуження, я в старості, я в Індії, або в Іспаніі, або ще в Сибіру, або, перерахувавши всі зірки на небі, повернення - і знову купа питань. через таку кількість питань і неотриманих відповідей іде дах, десь на захід.

врешті решт, яке ж це відчуття, пережовування кожної клітини тіла страхом. він наче ділиться на два типи: фізичний та психологічний, або може логічний, до речі логіки в усьому цьому немає, у всьому немає логіки, фізичний та психологічний.

карма поліс.

насправді, скільки ж у світі пустель. кожен з нас стоїть в одній окремій, ніхто не бачить і не чує, але всі бачать і чують. отакий от каламбур. уяви, що ти дивишься на себе зверху, ти стоїш посеред купи піску, ти це ти, ніхто не скаже, куди йти, як, і чому. а ще уяви, що ти дивишься на це все, на свої скитання і нічого не можеш зробити.

ага.

страшно.

ну це вже якийсь параноід андроід.

стихія. я тону.

пустые поиски мутной истины, господа.