наче незкінченний тріп, кожен день я в різних божевільнях, кожен день бачу більше і більше хворих людей, та сама стаю хворою та немічною. і ця подорож забирає, висмокчує, краде останні сили та надії на вилікування. неначе темний коридор, яким ти йдеш зі світла і темрява поглинає всього тебе, і ти стаєш з тією темнотою одним цілим. і не видно світла, і він вже не заважає і не турбує.

це страх не повернутися, це страх залишитися божевільною і безпомічною. це страх стати минулою мною.

я знаю, что объединяет каждого человека и каждое живое существо во Вселенной - у каждого есть место, где присутствует ощущение дома. здесь комфорт, спокойствие, здесь все настоящее, здесь ни у кого нет проблем, все хорошо и закономерно. здесь душа чиста, как весеннее море, ты в гармонии с самим собой, потому что гармония во всем вокруг тебя, она будто обволакивает тебя со всех сторон, и не покидает, пока ты тут. 

здесь ты дикий, живее живых, ты дите природы, ты знаешь свое предназначение, ты не болеешь, чувствуешь свое тело, ты знаешь себя всего. все себя знает тебя. 

это счастье.