перестаю знаходити плюси в мінусах, мінуси в плюсах. це два полюси, два серця, два краї прямої, дві кінцівки твого тіла, якщо хочеш, бо це дві грані одного тебе. я відпускаю свою слабкість, своє хворобливе кохання до всього, що сприймає одна з моїх сторін. я відвикаю від свого одвічного сусіда - почуття власної нікчемності, непотрібності світові, адже я створила свій власний, в якому потрібна самій собі. і він реальний, він існує, до тих пір, поки існую я. поки існують кордони, ці дві сторони моєї душі, або, так би мовити, різні камери мого серця. я хочу позбутися щирості в слабкості, тобто слабої непереконливої щирості, я хочу змінити, вирізати, виколупати, знищити. вона не погана, але така зайва вже зараз, на іншому рівні розвитку життя в моєму океані. відпочити від цього і дати можливість чомусь знайти мене, не чекаючи, коли те, що не потрібно, піде.
дати можливість собі йти. не очікуючи, що за тобою підуть.
я хочу віднайти, одвічно намагаюся пізнати любов до всього, і до цього ірреального світу в моїй розчаровоючій реальності. ірраціональне кохання в раціональному світі, або взагалі, віднайти корінь у своїй шаленій відданості, без якої я існувати не можу, та й не хочу, бо це єдине, від чого здіймаються хвилі, небо блакитнішає, повітря стає насиченем сіллю та неможливою від можливості бути відчутою свободою.. все це в моїй голові, вся я там.топитися в ній страшно, ковтати повітря з страшним відчаєм, але впускати в себе тільки воду, яка втрачає свої властивості при першому ж проникненні.
але сьогодні все навпаки. я вода, а ти легені.
ти спльовуєш, бо це ненормально, нормальність інших, яка проникає в тебе. бо мені ж добре там, всередині, але не настільки, щоб розчинити твої легені в мені, в воді.
бо вся та вода, я, в моїй голові. та й твої легені також.
