..цього разу все було інакше, любий, я не думала про наші драми, не згадувала наші комедії. цього разу я складалася з трагікомедій, я була драмою,  наше минуле - комічною історією з майбутнього.
я дивилася на себе в дзеркало та вперше у своєму житті думала, що моє обличчя ідеальне. я торкалася кінчиками пальців свого лоба, вже відміченного молодими зморшками; своїх щік, на місці яких мали б бути аристократичні скули; свого підборіддя, яке могло б бути худішим та витонченішим; своїх тонких губ, занадто тонких; мішків під очима, що роблять вираз мого обличчя сумним та втомленим; свого трохи задовгого носа, через який я виглядаю дивакувато та безглуздо.
але все здавалося мені ідеальним, в усьому цьому була вічність, цей момент складався з протиріч.
я відпустила своє хвилювання, реальність у буденності, я відпустила себе і немов та пташка, якою ти мене колись називав, стала вільною, я знайшла спокій в собі та спокій у світі, знайшла себе у спокої.
я дивилася у дзеркало і мені хотілося кохати себе, я дивилася і не розуміла, як ти себе стримуєш,  як ти стримуєш своє кохання до мене, як ти стримуєш бажання, адже, Боже, я ідеальна.
я стояла в якійсь ванній, в якійсь квартирі, у когось вдома, дивилася у маленьке дзеркало і тонула у своїй внутрішній рівновазі, в собі, в ідеальності себе і в неідеальності навколишнього світу, я тонула в реальній нереальності, у своєму спокійному сьогодні морі, розчинялася в ньому, захлиналася його піною, вода здавлювала мої легені, різала горло, але я отримувала від того лише задоволення - я кохалася зі своїм морем. я кохалася з собою.