Відокремлення власного Я, анексування всіх прив'язаностей і вивільнення з павутини спогадів - час зупинився, його взагалі ніколи не було, як і нас з вами.
Наче в поїзді, або, краще, в літаку - над простором, чи ти і є той самий простір, заповнений власне тобою. Або тими самими спогадами.
Немовби ти - дослід, і все твоє життя - декорація, уявна лабораторія, божевільня, хостел для всіх щасть, умовностей, причин та наслідків. Та й все, що в тебе є - ті самі умовності, що пережовують, знищують, подрібнюють, ув'язнюють дух в тілі, і здається, що воно - тюрьма, зона обмеження і болю, спокійного і відчайдушного. Саме відчайдушного, поки він не встигне стати звичайним гвоздиком на шафі у твоїй спальні - чимось буденним й звичним.
Гра в асоціацію, виправний центр мрій і амбіцій. Тут не виліковують, ні тобі реабілітації, ні довгого процесу відновлення - це квиток в іншій кінець, трансгресія станів.
Це кола карми, дані мені ось так, задарма.