нічого не забувається, нічого не проходить. все тихим звіром сидить в тобі і деколи погаркує уві сні.

весь твій біль, весь твій тягар - це ти, і лишається тільки волочити його за собою наче поранену людину, іншу. Ти розумієш, що вона вже не виживе, лишати, кидай, тікай, вже не відкачати, але ти вперта - я врятую! і знову все буде добре, спокійно, ти одужаєш, і буде як завжди...

Темна кімната. Темрява всюди, чорнота зжирає твоє сердце, калічить душу та викручує тіло, кожен суглоб і кожну думку. Я не божевільна, божевілля нема...

І тільки хочу туди зайти, тільки тонка лінія світла ріже приміщення, сильна хвиля мого моря виштовхує мене, обнімає і тихесенько так каже: ні. 

І я піддаюся, пливу на берег, рятуюся, жертвуючи життям. Не своїм. 

Різко, пронизливо, поривчасто, рвучко, гостро.

Якщо заглядати в кожну кімнату, можна збожеволіти. А я не божевільна, божевілля нема...